Галина Аврамишина (Савицька)

http://www.w3.org/19... id='sites-page-title-header' style='' align='left'> Церкви і релігійне життя (Петрівська центральна районна бібліотека :з сайту )

'Церковь завоевала себе твердую почву в мире. При этом она раскрыла свое учение, вовпользовавшись всеми добрыми и приемлимыми элементами культурного мира облагородив их '

    У житті кожного народу релігія і церква відіграють надзвичайно важливу роль. Це особливо вірно по відношенню до епох відділених від нашої століттями, до часів, коли світогляд переважної більшості людей був рслігіііннм. Релігія і церква зберігали моральні засади народу, додавали йому сил, натхнення у подоланні перешкод, які зустрічалися на його шляху.

    Кожна церква славна своєю історією і завжди тісно пов”язана з історією міста, села або місцевості, де вона була збудована.

    На берегах степової річки Інгулець розкинулось велике селище Петрове. Історія його веде свій початок ще з козацьких часів - коли на початку XVIII ст. запорозький козак Петро Глоба заснував на правому березі Інгульця свій хутір.

    З 1734р. хутір починає заселятися одруженими запорожцями з Гетьманщини,Правобережної України, територій Нової Сербії та Новослобідського полку. Як відомо, козаки були людьми віруючими, тож їм належить побудова в слободі Петрове першої церкви в 50 х роках XVIII ст. В щомісячнику 'Киевская старина” за жовтень 1888 р. повідомлялось: 'Вскоре поселение сделалось значительным селом, ибо в 1774 г. Уже имело церковь, построенную, очевидно, еще раньше”.

    Це була Вознесенська, або Козацька церква. Збудована вона була із дерева. На її побудову використовували місцеву деревину оскільки на той час територія сучасної Петрівщини була лісистою місцевістю.Особливість архітектури цієї церкви полягала в розміщенні її дзвіниці, що була прибудовою и притворі церкви Побудована вона була на місці сучасного відділу зв'язку та торговельного центру. При церкві був чималенький цвинтар, на якому могили за кожне десятиліття відділялися від наступних поховань ровом. Залишки цього цвинтаря знаходяться біля сучасної Петрівської центральної районної лікарні. На середину XVIII ст. Тут був чималий церковний прихід, до якого належали навколишні села і хутори.

    Селяни досить часто тікали в землі запорозьких козаків (в ті часи це було буденним явищем), зокрема в слободу Петрове. Збереглася копія рапорту священника Спасовської церкви від 22 квітня 1774 року, де сказано: С прихода моего роты Спасовой прихожан в Занорожские села бежало ЗО семей, нз числа наличие людей исключены, которые бежавшие христианской требы себе тако, от определенного Коша войска Запорожского в селении Петровой находящегося священннка получают'.

    На 1774 рік цей зимівник вже належав П. Калнишсвському.

    У травні 1775 року царський уряд ухвалив 'истребить кошовых козаков..., гнездо их своевольства'.

    Після зруйнування Запорожської Січі кількість населення селища збільшилась за рахунок козаків. Для того, щоб тримати козаків під постійним контролем, царський уряд розмістив неподалік Петрове, в Богданівці, російські військові загони. Як зазначається в архівних документах, під час створення на півдні України Південних військових поселень 1821-1822 рр. Петровська волость Олександрійського повіту Херсонської губернії увійшла ' ко ии каваалерийской округи.'

    Тяжкою повинністю лягло на плечі петрівчан несення військової служби з поєднанням праці на землі. Тому єдиною відрадою людей була церква. Люди шукали в ній підтримки і розради. На початку XIX ст. кількість населення в селі становила 7 тисяч чоловік. До кінця XIX ст. їх кількість досягла 11,5 тисяч чоловік. Тож одна церква вже не змогла задовольнити духовні потреби всіх прихожан. Так за це століття в селі було збудовано ще 2 церкви.

    У 1820 році в сьомому десятку була збудована церква Святої Покрови, яка діє і сьогодні. Це вже була кам'яна споруда хрестоподібноЇ форми, -збудована в традиційному грецькому стилі. Дзвіниця розташовувалася окремо від основної споруди. Стіни мали метрову товщину. На відкритті цієї церкви поміщик, капітан Артем Панасович Оболонськнй, що мав землі на річці Зеленій (за розповіддю місцевого жителя Єлевферія Свиностриги від 1869 р.) подарував Свято-Покровській церкві деякі речі, що дісталися йому під час пограбування Запорозької Січі. Це фелонь, шита золотою ниткою, дві скриньки із кипарисового дерева, та ікона Пресвятої Тройці в позолоченій рамі.

    Наприкінці XIX ст. в п'ятому десятку розпочалося будівництво Миколаївської церкви, її ще називали 'красунею' Петрового. Вона теж була збудована в традиційному грецькому стилі. Особливість цієї церкви полягала в тому, що побудована була вона із червоної цегли, виготовленої із власної глини. Будували церкву болгари, використовуючи розчин, зроблений на яйцях із домішками свинцю. Про міцність цієї споруди свідчить той факт, що в 30-х роках XX ст., після закриття її радянською владою, було вирішено розібрати її на цеглу, але це виявилося неможливим, тому за допомогою вибухівки її зруйнували, а будівельний матеріал (цеглу) використали згодом під час будівництва сучасного будинку культури.

    Невтішна доля спіткала і Вознесенську церкву. В 1929-30-х роках під час її знищення було знайдено пляшку вина, яка датувалася 1800 роком. Швидше всього, що це було вино, яке залишилося від першої літургії, що пройшла після відновлення церкви після чергової пожежі.

    Але навіть три церкви не могли задовольнити всієї кількості прихожан, тому частина їх відвідувала два будинки для молитв.

До першої половинни XIX ст. священиків обирали парафії, інколи священики передавали свої приходи синові чи внукам своєрідні священицькі династії. За Миколи І священиків стала призначати консисторія. Призначення консисторіями священиків замість обрання їх селянами вносило розкол та охолодження між духовенством та громадами. До призначених священиків громади ставилися як до чужих, та й самим священикам тяжко було ввійти в життя своїх парафіян. Тому в цей час спостерігається частазміна в складі духовенства. Але були й такі священики, чия діяльність залишила глибокий слід в історії Петрове. Так, у 1860 році у Вознесенську церкву приїхав новий священик А.Манжелей. У першу чергу він повів активну боротьбу з п'янством, оскільки чисельні шинки сприяли духовному та економічному зубожінню населення.

    На базі Вознесенської церкви функціонувала церковно-приходська школа, але вона не могла охопити всіх дітей, які бажали і мали змогу навчатися. Тому іншим напрямком діяльності священика була спроба розширити кількість закладів освіти в селі. В деякій мірі це йому вдалося. Так, у 1877 році за сприянням Манжелея було відкрито 2-х класну земську школу. Б 1879 році відбувся перший її випуск.

    На кінець XIX ст. церкві і казні в Петрове належало 44737 десятин землі, тобто, церква була великим землевласником. Ці землі оброблялися найманими селянами.

    Населення Петрового було досить набожним. Якщо в інших регіонах України в цей період з”являються секти, то Петрове ця хвиля не охопила, пройшла стороною.

    Петрівчани, будучи щиро віруючими людьми, чітко дотримувалися церковних канонів. Від народження і до смерті люди були міцно пов”язані із церквою. Церква їм надавала обов'язкові для православних потреби: хрещення немовлят, вінчання молодих та поховання померлих. Кожної суботи та неділі петрівчани ходили до вечірньої та відстоювали вранішнє богослужіння. Населення Петрового обов'язково дотримувалося чотирьох річних постів. Багато хто з петрівчан ходив на уклін до святих місць, зокрема до Києво-Печерської та Почаївської лавр. Священик відігравав велике значення в житті селян. Він благословляв у далеку дорогу прихожан, що відправлялися до війська або чумакували, дітей, що йшли вперше до школи, відпускав гріхи на сповіді...

    Особливо полюбляли селяни християнські свята, коли, відстоявши святкову літургію після проповіді священика, можна було трішки відпочити, тому що робити в ці дні заборонялося згідно з церковними канонами. Петрівчани святкували всі дванадцять основних християнських свят. Протягом віків свого існування церква реорганізувалася, зміцніла, утвердилася, пустила своє глибоке коріння і отримала багаті сходи.

ЛІТЕРАТУРА

1. Киевская старина. 1888, вересень.

2. Розповідь Свиностриги Єлевферія (за 1869 р.).

3. Розповідь Литвннова І.Я. (1924 р.н.).

4. Розповідь протоієрея Стес))ана Катрича (1927 р.н.).

5. Розповідь і.єрея Олександра Морозова.

6. Копія рапорту Снаського священика 'В.Ч.'

7. М.З.Поснов. История Христианскои Церкви. Брюссель:

'Жизпь с Богом'.

8. Закон Божий.

9. Єпископ Олександр (Семенов-Тянь-Шанськии). Православ-

ний катихизис. М; Изд. Московской Патриархии, 1990.

    Радісна і довгоочікувана подія відбулася 15 травня 2005року в Чечеліївці: була освячена відбудована Свято-Покровська церква. Дуже символічно, що розміщена вона на перехресті героїчної історії села і його майбутнього, бо з одного її боку Братська могила воїнів, а з другого - середня школа. У відзначенні цієї знаменитої події взяли участь керівники району, представники духовенства з обласного центру і району, гості з різних сіл і міст.

    Освятив храм секретар Кіровоградської єпархії протоієрей Петро, після чого відбувся обхід церкви усіма учасниками події. Звертаючись до громади, протоієрей Петро сказав:

    - Освячення храму має велике значення не тільки для історії села та церковної общини, це визначна подія в житті кожного з нас, бо не кожній людині випадає щастя бути свідком відродження Храму Господнього. Український народ пережив багато страждань та випробувань, але не відрікся від Бога. Та, нажаль, у нашому житті ще не займають належне місце найвищі   християнські цінності - смирення, доброта, любов та повага до ближніх.

    Протоієрей Петро закликав виконувати заповіді Божі. Той, хто руйнував храми, сказав він, нехай не чекає до сьомого покоління благодаті Божої. А хто відбудовує, буде мати благословення від Бога до п'ятого покоління. Скільки стоятиме цей храм, в кожній службі проводитиметься молитва за будівничих, реставраторів, оздоблювачів, благодійників, що своїми коштами, посильною працею чи молитвою допомагали його відродженню. Жителі села і всі, хто буде відбудовувати церкву, отримають в ній Господнє благословення на всі свої добрі справи.

    Від обласної єпархії протоієрей Петро подарував церковній общині дві ікони - Спасителя та Божої матері. Грамоти з подякою та Біблії з рук священика отримали голова районної ради ЗатинацькаЛ. Г, Прищепа П.С.,Царенко М.І., сільський голова Фурса О.І. Затим Олександра Іванівна від імені громади села вклонилася найактивнішим учасникам відбудови церкви – Павлові Степановичу Прищепі та Ніні Миколаївні Нетюхайло. Взявшись за цю нелегку працю, Павло Степанович був на будові і за інженера, і за постачальника, і за простого будівельника. Ці люди за час відтворення храму віддавали йому свої сили, уміння.  О.І.Фурса побажала їм та всім причетним до відбудови церкви здоров'я, благополуччя та довголіття. 

 ЗА АРХІВНИМИ ДАНИМИ:  Покровская церковь с. Чечелеевка

За письменными источниками первое здание Покровской церкви села было возведено в 1781 году. Потом сия церковь тщанием местных прихожан перестроена в 1788-17891 г. Второе здание было крепкое деревянное, окрашенное, с таковою же ко-локольнею.

Снова же - перестроена в 1901 году. Именно это здание сохранилось до наших дней. В «Формулярном списке» Второго Кавалерийского округа Новороссийского военного поселения,селения Чечелеевки о Покровской церкви и еесвященно и церковнослужителях за 1848 год указано:

- копии с метрических кииг и исповедные росписи с 1788 года хранятся в целости;

- причта по Высочайше утвержденному штату положено: священник, дьячок и пономарь;

земли при сей церкви пашенной и сенокосной по новому отмежеванию - 49,5 десятин;

- дом у священника собственный плетневой на казенной земле;

- священнику жалованье назначено 114 руб. 28,5 коп. из коих вычитается заподцерковною землю за десятину по 2 руб. 28.5 коп. серебром.

- зданий принадлежащих сей церкви не имеется;

- расстоянием сия церковь от Консистории в 420, а от Благочинного церквей в 88 верстах;

- ближайшее к сей церкви военною селения Петровой - Вознесенская и Покровская в 7 и помещичьего селения Аврамова - Рождества Богородичная в 2 верстах;

- домовой церкви в сем приходе ни у кого нет;

- священник Иоанн Авксентиев Иванов (51 год) — из светского звания, сын сотенного малороссийского атамана, по увольнении с светской службы 1816 октября 26 определён в селение Петрово к Вознесенской церкви указным дьячком; 1821 июля 17 Преосвященным Архиепископом Иовом рукоположен к той же церкви во дьякона; 1823 ноября 21 Преосвященным Архиепископом Феофилом рукоположен к той же церкви во священника; а 1820 годов марта 19 переведён к сей церкви (Покровской), женат:

- указный дьячок Иаков Антонов Фсдорченко (28 лет), 1842 марта 20 переведён к сей церкви из Петропавловской церкви с. Зеленое, где служил пономарём, зять священнику;

- указный пономарь Василий Васильев Попельницкий(22 г.), 1842 декабря 19 по Указу Херсонской Духовной Консистории определен к сей церкви, холост;

- в селении Чечелеевка духовных лиц : М.П. 5, Ж.П. -6;

- нижних чинов и военных  поселян: м.п.-764, ж. п.-817, дворов- 191;

За данными 1902 года Покровская церковь с. Чечелеевка Новостародубской волости входила в 1 -й Александрийский округ. Было прихожан - м.п. 1628 душ, ж.п. – 1623 душ; две школы - земская и церковго-приходская. Приселки: Богдановка-3 версты, Покровка-4, Иустиновка -3.

Священником тогда служил Леонид Шредер, псаломщиками - Василий Андриенко и Дмитрии Попельницкий.

http://sites.google.... border='0'>

На правому березі річки Інгулець в Іскрівці знаходиться стара дерев'яна козацька церква, яка обслуговувала парафіян Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, а жителі лівого берега села, що відносилося до Катеринославської губернії не мали своєї церкви і змушені були відвідувати церкви навколишніх сіл. У 1905 році сільською громадою було вирішено послати 'ходаків' до царя Російської імперії Миколи ІІ, який у 1905 році дав дозвіл на побудову цієї споруди, і надавав матеріали на її побудову. Будівельні матеріали із Тули надходили до залізничної станції Рядова, а звідти перевозилися возами до Іскрівки.

Отець Миколай Іскрівський.

17 вересня 2001 року у селі Іскрівка біля Хресто-Воздвиженської церкви з часовні були підняті мощі священомученика отця Миколая.

http://sites.google.... border='0'>

Отець Миколай був священиком Хресто-Воздвиженської церкви до 1919 року. Людина надзвичайної долі і неймовірного природного дару отець Миколай почав свій шлях священика в суворому Кронштадті, де служив дияконом при Іоанні Кронштадтськиму. Закінчив Духовну академію в Санкт-Петербурзі. Іоанн Кронштадтський направив отця Миколая на Україну в Іскрівку – служити Богу і лікувати людей.

Отець Миколай Іскрівський був високий, мав міцну статуру, не цурався ніякої роботи. Відрізнявся великою скромністю в одязі. Завжди усміхнений отець Миколай навіть людські гріхи викривав з гумором.

Є свідчення, що священик Хресто-Воздвиженської церкви села Іскрівка неодноазово бачився з царем Миколою ІІ.

До Іскрівки з усіх сторін сходились люди, щоб послухати проповідь отця Миколая і отримати зцілення як духовне так і фізичне. Священик володів даром зцілення та даром передбачати майбутнє. Ще за життя отця Миколая вважали святим від Бога. За довго до 1919 року отець Миколай передбачив долю своєї родини та свою власну...

у середині серпня 1919 року отець Миколай Іскрівський був по-звірячому побитий, а потім розстріляний при вході на цвинтар за однією версією загоном 'червоних', за іншою 'махновцями'.

Так які передбачав священик його тіло тричі перезахоронялось: спочатку дві жінки, що поверталися з поля присипали тіло листям і гілками; потім потім вночі вони повернулися з чоловіком і викопали неглибоку малу могилу і поховали в ній тіло отця Миколая у скорченому стані. Через рік відбулося перепоховання священика. Колм відкрили його попередню могилу, очевидці засвідчують,що складалося враження ніби перед ними тіло новоприставленого. Незважаючи на те, після смерті пройшов рік, тіло зберегло свою еластичність, легко розправилося.

А у вересні 2001 року мощі отця Миколая були підняті з могили і встановлені в храмі села.

Згідно із рішенням Священного Синоду від 17.06.2001 року протоієрея Миколая Іскрівського було представлено до ліку священомучаників.Сила зцілення, якою володів отець Миколай така велика, що і після смерті він продовжує зцілювати людей. З усіх куточків нашої країни та країн СНД з'їжджаються прочани, щоб поклонитися святим мощам.

До Іскрівки приїздять люди, які втратили надію на одужання, і тут знаходять його, звертаючись в молитвах до отця Миколая. За свідченням настоятеля Хресто-Воздвиженської церкви ієрея Василя Загребена люди одержуєть зцілення молячись молячись на могилі священомученика.